Особливості адаптації шестирічних першокласників до шкільного життя

     Початок шкільного навчання – це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і перших поразок, саме у першому класі і діти, і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини – адже невдалий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.

           Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші – ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

     До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які педагог може спиратись під час організації навчального процесу. У свідомості шестирічного учня складається ієрархія мотивів. При цьому одним з основних стає мотив встановлення і збереження добрих стосунків із дорослими та іншими дітьми. Учень прагне до визнання з боку дорослого і намагається гарними вчинками заслужити це визнання. Маленький школяр набагато швидше відгукується на прохання і побажання педагога, ніж на жорсткі умови. Власне шкільні норми поведінки    (необхідність піднімати руку на уроці, вставати для відповіді та інше) першокласникові краще пропонувати спочатку у вигляді гри за шкільними правилами.

     Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для «можна» та «не можна» в поведінці. Для нього дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Він прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове. Першокласник здатний достатньо довго утримувати увагу на тих об’єктах, які йому цікаві.

     У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.

 Психологи (Л.А.Венгер, Я.Л. Коломенський, В.С. Мухіна) у своїх працях розкривають характерні особливості дітей шестирічного віку:

У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення.

Для них характерна пізнавальна активність.

Переважає недовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює.

Це час інтенсивного розвитку пам’яті.

Шестирічки – і реалісти, і фантазери. Їхня уява має велику варіативність та відіграє важливу роль.

Діти дуже довірливі. Мають почуття сорому, гордості. Їхня внутрішня позиція у ставленні до себе: «Я – хороший».

Прагнення до позитивних взаємин із дорослими організовує поведінку дітей-шестирічок. Бажання заслужити схвалення дорослих і симпатію товаришів є одним із основних мотивів поведінки.

У шестирічок почуття переважають над розумом. Їхнє життя це постійні хвилювання з кожного приводу.

Дітям цього віку не вистачає сили волі. Мотиви «хочу» і «потрібно» вступають у суперечність. Щоб зберегти гарні стосунки з дорослими, дитина інколи обманює.

Працездатність у шестирічок є невеликою, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

Діти з готовністю виконують вимоги вчителя. Тому потрібно, щоб педагогічний вплив був спрямований на виховання моральних якостей особливості дитини.

Адаптація до нових умов – складний період для малюків. Вони напружені психологічно і фізично.

Шестирічки люблять веселитися і пустувати. Це їхній природний стан.

У цьому віці вже є лідери: справжні і неформальні. Вчителеві дуже важливо спрямувати дітей до справжнього лідера.

Звісно, велике значення для розвитку шестирічок має навчання, але особливе місце в їхньому житті посідає гра. Усвідомлену мету шестирічкам найлегше побачити у процесі гри. Ставлення до гри і правила гри є у цьому віці своєрідною школою соціальних відносин. Гра розвиває здібності дітей аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, а також співвідносити їх з діями, вчинками та мотивами інших людей.

Перші шкільні труднощі: проблема адаптації першокласників

     Початок навчання дитини в першому класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем.

      Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

      Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5 - 6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

      Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

      Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого  перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти.

      Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

      Виділено 3 рівні адаптації дітей до школи:

Високий рівень адаптації.

      Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації.

     Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації.

     Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й  прізвища лише частини однокласників.  

Як допомогти першокласнику звикнути до школи

       Дитина пішла в перший клас…  Це буде не простий рік, постаратися доведеться всій родині. Адже на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальними вміннями, він особливо потребує пильної уваги, підтримки, присутності і контролю близьких людей.

     Не відмовляйтеся від проводів першокласника до школи, навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька змістовних хвилин поряд з рідною людиною, і дитина відчуває значущість події, що сталася в житті: вона стала школярем. Незабаром малюк зрозуміє, що ця дорога - не прогулянка, а початок трудового дня. Прагніть максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай воно стане для дитини бажаним. Підніміть настрій першокласнику, якщо він встав не з тієї ноги, підбадьорте, якщо чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати вивчений вчора напам'ять вірш, визначити головну мету дня.

      У кожної особистості має бути свій простір. Якщо у дитини немає своєї кімнати, потрібно організувати робоче місце - письмовий стіл, де вона буде займатися своєю серйозною справою - вчитися. Це добре і з точки зору дотримання правил гігієни - правильна посадка, що дозволяє зберегти поставу, необхідне освітлення.

      Окремої уваги заслуговує режим дня. Важливо правильно розподілити час навчання і відпочинку, оскільки головною причиною проблем з навчанням і поведінкою є підвищена стомлюваність, неможливість тривалої концентрації уваги. Не перестарайтеся у виконанні домашніх завдань. Діти у віці 6-7-ми років повинні займатися не більше півгодини, далі потрібно робити перерву не менше 15-ти хвилин. Складіть режим дня і строго стежте за його дотриманням. Заплануйте час для обов'язкової прогулянки.

 Надходження до школи істотно змінює спосіб життя. Проте, варто подбати про збереження різноманіття, радості та гри. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для ігрових занять.

      Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала і емоційне «Молодець!», «Ти так добре впорався!» здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення людини. Нехай  він відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху.

      Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність. Батьки повинні бути в курсі всього, що відбувається в школі. Особливо це стосується сутності предметів і домашніх завдань. Будьте поруч, але здійснюйте не тиск, а дружній контроль.

    Не втручайтеся у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти: «З тобою все в порядку! Ти, звичайно, впораєшся!». Ні в якому разі нічого не можна робити за юного учня.

     Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть. Але беріть на себе тільки те, що учень не може виконати сам, решту надайте робити йому. У міру освоєння нових дій поступово передавайте їх.

     Будьте суворі, але справедливі і доброзичливі. Адже ваша мета - турботлива допомога.

     Постарайтеся вселити, що уроки - це робота, вчиться треба не для мами з татом і не для бабусі з дідусем. Батькам, зазвичай, здається, що коли дітям по сто разів не нагадувати про уроки, вони все на світі забудуть. Але насправді це не так. Учні початкових класів ще дуже трепетно відносяться до всього, що пов'язане зі школою.

    Не треба ставити ніяких умов. Це привчає займатися тільки заради чогось. Бажання вчитися повинно постійно залишатися загальною необхідністю. Вчення зі страху бути покараним призводить до того, що виробляється відраза до навчання і школи.

      Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи до будинку, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило?»

     Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

      Зі вступом до школи в житті дитини з'явилася людина більш авторитетна, ніж ви. Це -  вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

      Для розвитку особистості дуже важливо, щоб дитина продовжувала виконувати якісь доручення по дому. При всій необхідності звикання дітей до нової життєвої ситуації не можна звільняти їх від додаткових обов'язків.

Приймати дитину - означає любити не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник, 

 а просто за те, що вона є!